ЗI ЗБIРКИ "БIЛЯ РIЧКИ ХАТИНА СТОЇТЬ"
Дружині
Хтось у серце до мене постукав.
Я спинивсь, придивився - це ти
Витягаєш мене з пустоти,
Вириваєш з душевної муки.
Де б я був би без тебе і ким?
До якої летів би безодні?
І чи б мав після вчора сьогодні...
Та живу я, живу я коханням твоїм!
Ти калитку до серця відкривши,
Увійшла до моєї душі,
Обірвала сумливі дощі,
Нове сонце у ній запаливши.
Ти душею своєю зігріла мою,
Сад чудесний у ній насадила,
Моє серце від сну розбудила...
І за тебе я Бога хвалю...
___
Спогад з дитинства
Назбираю в долоні рясного дощу,
Як колись в босоногім дитинстві своїм,
І до серця я спогад із нього впущу,
І про сум за тим часом йому розповім.
І біжу по калюжах я знову малий,
Знаю: мама не буде сварить:
Дощ у літку ніколи не злий -
Хай синуля одежу бруднить.
Я біжу, і сестра навздогін,
Тільки брат у калюжі стоїть.
"Добрий дощик, я знаю, бо він
Нашу землю водою поїть.
Лий рясніше,- мій брат примовля,-
Не жалій добрих крапель своїх,
Хай нап'ється спрагніла земля
І весела всміхнеться до всіх."
Прокричав, і до мами побіг,
І долонечки кошиком склав;
Й доліта його радісний сміх:
"Мамо, дивися, я дощик спіймав!"
____
З Лєрмонтова
А я вважав, що не кохаю,
Що вмерло ніжне почуття,
Що я дійшов-таки до краю,
Що є без почуттів життя.
Але її зустрівши очі
Лише на мить, я зрозумів,
Що все ж не зможу, тай не хочу
Позбавитися кандалів,
Що я, нажаль, навік прикутий
До серця ніжного її,
Що зможу спокій я здобути
Лише в примарі весняній.
1995г
____
Пам'яті Петра Біливоди (П.М.Шевченка)
Вірш недописаний переді мною
Як свічка та, що вітер загасив,
Як Божий храм зруйнований війною,
Як те життя, яке ти не дожив...
І інший хтось нові вірші напише,
І інший хтось запалить свічку знов,
І храм новий збудують і розпишуть,
І інший хтось нову знайде любов,
І так як ти хтось полетить стрілою,
Щоб обійнять крильми усю небес блакить...
Та не дай, Боже, обірватись на півслові:
Не дописать, не долюбити...
не дожить.
2-8.08.2010
____
На кладовищі
Кладовище...
Вітер свище,
Свище та й гуляє,
А в моїй душі убогій
Спокою немає...
Я все плачу та й ридаю,
Бо гріхи я маю,
Бо за свої діла злії
Не побачу раю...
15.02.1997
___
Віршик
Та хто в житті ішов без болю,
хіба він жив?
Хто милувався лиш собою,
чи він любив?
Хто зміг всього себе віддати,
лиш той кохав.
Хто через біль пройшов і втрату -
життя пізнав.
20.07.2011
___
***
Там де верби й тополі шумлять,
Де дуби височіють до неба,
Там де сосни грайливо тремтять,
Де луги ніби кличуть до себе,
Біля річки хатина стоїть
У саду яблунево-вишневім;
Все туди моє серце летить,
У дитинства літа вересневі.
Розлетілися ми мов птахи,
І бабуся лишилась самою;
Вже у нас у самих дітлахи
Підростають зиму за зимою.
Але серце болить і болить:
Як же ви там, рідненька бабуся...
Та все ж вірю: ще прийде та мить -
Я до рідного дому вернуся.
6.07.2009
___
***
Річечка в'ється мов стрічка вузенька,
Тихо дерева шепочуть.
Мила хатина у балці низенькій,
Снишся мені ти щоночі.
Сад яблуневий, каштан коло хати,
Вишня старенька край двору;
Он до водички біжать каченята,
Спить цуценя у коморі;
Тихо стоїть, наче думку гадає,
Верба стара край городу;
Десь у гаю соловейко співає;
Йде хтось з відерцем по воду;
А у дворі, коло лави старої,
Грають малі кошенята,
Пісня тихенько луна за горою,
Ось запищали курчата...
Мила домівка, до тебе я лину:
Там я у себе, удома;
Все я без тебе, здається, загину,
Біль не здолаю і втому.
2000-2002
___
Печаль-Журба
Ми зустрілись на одній дорозі,
І вона сказала: "Любий друже,
Ти без мене жити вже не взмозі,
Я з тобою поруч бути мушу.
Я зовусь Печаллю та Журбою,
Я сумні диктую людям вірші.
Подружися, парубче, зі мною -
І про мене взнаєш ти ще більше!"
"Ні, Журба, зійди з вузької стежки,
Бо давно закрався сум у душу,
В ній і так багато горя мешка -
Тож тебе я відігнати мушу."
"Ні, юначе, ти вже мій.Даремно
Хочеш ти відмовити подрузі.
Ще не жив ти, любий друже, певно -
Я давно вже серед твоїх друзів.
Я володарка і сліз і суму,
Я в душі наводжу чорний смуток,
І гіркі навіюю я думи,
Тож моїми слугами ти скутий.
Не зійду тепер я зтвого шляху -
Не благай і не жени - ніколи;
Не втечеш від мене вже, невдахо.
А душі хіба завдам я болю?"
Що ж, нехай. Приймаю твою правду -
Та сміятись, все одно, я буду!
Навівай мені своєї вади.
Дай, лишень, відмитися від бруду."
1997г.
___
Романс
Не вернуся я більше до тебе -
Не чекай, не чекай, не чекай.
І туманом затулене небо
Забувай, забувай, забувай.
Не для мене твої ніжні очі
Будуть грати промінням весни,
І не візьме в полон стан дівочий
Мої думи, мої тихі сни.
Милуватись не буду красою,
Не всміхнуся до тебе тепер -
Залишися для мене чужою.
У душі тихий вогник я стер.
У душі горить інше багаття,
Вічне, сильне, як сотні вогнів -
Ти не зможеш ту силу пізнати
За часописом танучих днів.
Не вернуся я більше до тебе -
Не чекай, не чекай, не чекай.
І туманом затулене небо
Забувай, забувай... і прощай.
3.11.1995
___
***
Скажи мені, Боже, навіщо кохати
Дозволив дівчину мені;
Навіщо душі Ти дозволив співати;
Навіщо це все не ві сні.
Кохання моє наче сад, не палає,
А квітами дивно цвіте,
І вітром свіженьким у душу влітає,
А та лише вірші плете.
І наче все добре, неначе у казці,
І треба про щастя казать,
А я почуваюсь як в чортовій пастці...
О Боже ж мій, Боже! не хочу кохать.
26.12.1995
___
***
Мені погано... хто там? Що там?
І що це там за голоси?..
А це ще хто стоїть тут біля ліжка? ..
О,ні... Що далі?.. Що там потім?..
Вже ні на що немає сил...
Мені б іще пожити хоч би трішки!
Що за чудовиська крізь мене?
І всі регочуть і кричать,
Що заберуть вони мене до себе.
А це ще що бридке зелене?. .
Жахливо як вони пищать!..
Не мучте ви мене, не треба!
О, Господи! Спаси й помилуй!
Я вірю, знаю, що Ти є...
А ці кричать, що моя віра марна,
І що нінець всьому могила,
Безглузде що життя моє;
Кричать, що Ти - лише одна примара...
Ні! Брешете ви все, нечисті!
Я жив,молився не дарма:
Помре лиш тіло - душі не вмирають!
О Богородице Пречиста,
О, помолися й Ти Сама
За мене перед Сином, я благаю...
Уже не важко... відступили
Страшні, погані духи зла...
Так світло, тепло і так легко.
І з радістю іду в могилу,
Що у молитві смерть прийшла...
Так світло, тепло і так легко...
23.10.2002
___
***
Серед темряви вічних блукань,
Серед пошуків долі невдалих,
Серед кіпи фальшивих кохань,
Довго дійсне на мене чекало.
Увійшло в мою душу вовно,
І теплом її ніжним зігріло,
Оп'янило мене, мов вино,
І тобою мене полонило.
Серед марева райдужних мрій
Та ілюзій бажань нездійснених
Ти прийшла і сказала: "Ти мій",-
Ти чарівною стала для мене.
9.03.1997
___
***
Серед темряви вічних блукань,
Серед пошуків долі невдалих,
Серед кіпи фальшивих кохань
Довго дійсне на мене челало.
Я вже долі не мріяв знайти,
Мої чорнії думи мене вже здолали -
Та, мов сонце, з'явилася ти
Й чорну ніч із душі геть прогнала.
І душа, мов із довгого сна,
Цим коханням прокинулась теплим,
Заспівала у серці весна,
І померло страждання нестерпне.
16-17.03 .1997
___
***
Я знов у рідному селі,
І бачу: час його змінив.
Там, де блукали ми малі,
Немає тих дитячих див.
І очеретом поросла,
Тихенька річка, що колись
Нам стільки радощів несла.
А гай? Як він змінивсь.
Уже немає тих стежок,
Що ми все бігали по них.
Усе, усе за кроком крок
Відчуло часу гіркий біг.
8.10.2001
___
***
Ти не така, як говориш про себе,
Хай я і знаю про тебе не все.
Ти не кажи про погане, не треба.
Най його вітер кудись віднесе.
Те, що було, все тепер не важливе -
Ти не каліч тим минулим життя.
Мовиш: того не забути - можливо.
А як на мене, та пам'ять - сміття.
Ні, не кажи, що забруднено душу;
Може, це й так, ну, а може, і ні.
Всім тим словам я не вірити мушу!
Ні, не розказуй про себе мені.
29.11.1995
___
***
Я знов стою на перепутті,
Не знаю знов куди піти,
І знову мрії лихом скуті,
Знов біль, бо вже не поруч ти.
І знов мене життя ламає,
І я не знаю чи живу...
У кого, в кого я спитаю:
Це сон, чи все це наяву.
11.09.2005
___
Пісня про любов до кави
На серці мені тяжко,
Та що я зроблю?
Насиплю кави в чашку,
Окропом заллю.
Вона кров розігріє,
І та побіжить,
У голову вдарить -
Голова закипить.
Я люблю каву по львівськи.
А зранку на роботу,
Та важко вставать;
Одна мені турбота:
Де кави дістать.
Вона кров розігріє,
І та побіжить,
У голову вдарить -
Голова закипить.
Я люблю каву по львівськи.
Я дівчину кохаю,
Вона мене теж -
Та все я забуваю,
Як кави наллеш.
Вона кров розігріє,
І та побіжить,
У голову вдарить -
Голова закипить.
Я люблю каву по львівськи.
Бери горнятко, Ганко,
Окропом залий
Три ложки чайних,зранку
Зі мной каву пий.
Вона кров розігріє,
І та побіжить,
У голову вдарить -
Голова закипить.
Я люблю каву по львівськи.
2004г.
___
***
Як часто ми питаємо у Бога:
"Де ж тую правду на землі шукать,
Скажи ж Ти нам, знедоленим й убогим,
Де Ти сховав любов і благодать?
Давав би кожному Ти стільки щастя,
Наскільки б він зумів би понести,
Щоб не було ніякої напасті...
Чому ж такий несправедливий Ти?"
А щастя в кожного біля порога,
Стоїть біля зачинених дверей.
Самі ми відвернулися від Бога,
Самі Його любові не берем.
І правду ми відштовхуєм гріхами,
Не хочем ні любити, ні прощать.
І лиш тому іще живі ми з вами,
Що береже нас Божа благодать.
21.11.2011
___
***
Не співай мені тії сумної,
Що колись малим ще я почув
Першою чудовою весною:
Я, нажаль, її ще не забув.
Квіточки зі мною говорили,
Розумів я звірів та птахів,
А тепер не маю тої сили:
Розуміть симфонії лугів.
То колись було, воно минуло,
Пролетіло, відцвіла весна,
Але серце ще не все забуло,
Ще лунає пісня та сумна.
23.02.1997
___
Людмилі
I знову думи, що ж робити з ними?
Ще ними мучався Кобзар.
І добрими, й смішними, і сумними.
Такий у голові базар...
Проте, не можна ж жити і не думать,
На те воно і є життя.
Бо ми таки... творєніє розумне.
Людина - це вам не сміття.
Отож, і бідний, бідний той наш розум.
Не зна,що з думами робить:
Чи знищити їх як оту загрозу,
Чи вже по-доброму дружить.
23.11.2011
___
Вірш для Наталії
Така вже в мене муза вередлива.
У гості вже не зайде просто так.
Вона, таки хоча і не лінива...
Все ж вірші, каже, це ще той гопак.
І так уже замучили усюди,
У кожному ховається поет.
Всі генії, всі б'ють себе у груди.
І всім таким потрібен творчий злет.
Зробили з музи бідної рабиню,
Вона вже й надихає аби як...
А хочеться ж прийти як господиня...
От і сиджу собі немов бідняк...
23.11.2011
___
***
Я знову дзвоню до Франківська.
Добривечір, бабусю Катю!
Як ви? Івась не одружився?
А сестри як? Весілля грати
У червні буде вже Христинка?
Так і Зорянка разом з нею?
Ще років зо три, й Василинка
Із кимсь захоче буть сім'єю.. .
А ми як? Та у нас все добре.
Вже скоро буде в нас дитинка.
А що у творчому доробку?
Та все пишу... відкрив сторінку...
В селі? Та був таки давненько.
Бабуся Ніна? Все хворіє,
Та порається потихеньку.
Відпочивати? Йой, не вміє...
Так тихо тягнеться розмова,
І час тихенечко спливає;
Долає відстань добре слово,
Неначе в гостях побував я.
7.12.2011
___
Богдані Синюк
(Відгук на вірш "Душа")
Піду, колись і я піду в незнаність.
Лишаться вірші, може, й прочитає
Колись і їх чиясь душа.
Й мене згадає у віршах,
І у сердечнім тихому зітханні
Молитва і за мене пролунає.
___
***
Якось в гості до ведмедя
Сірий вовк зайшов
І приніс з собою пляшку,
Що в кущах знайшов.
- Добрий день, ведмедю пане,
Я оце до вас.
І для доброї розмови
Дещо тут припас.
Той ведмідь на пляшку глянув:
- Звідки ти дістав?
Ой, мені таки здається,
Що у зайця вкрав.
- Ні, вона в кущах валялась,
Як не підібрать?
Самогонці, я вважаю,
Треба ради дать.
- Із цієї пляшки, вовче,
Пити б я не став:
Може, то й не "самогонка",-
Так ведмідь сказав.
Вовк тоді махнув рукою
Й був собі пішов,
І в тій пляшці добру втіху
Сірий брат знайшов.
Час іде, година-друга,
Стрімголов біжить
Зайченятко до ведмедя
І йому кричить:
- Добрий день, ведмедю-дядю!
Можна вас спитать?
Ходив татко наш на ринок
Дещо купувать.
Так купив він, був, отруту,
Що як спирт воня,
Та в дорозі бутиль випав,-
Каже зайченя.
2002
___
***
Що ж, можливо, і так само
Про онуків будем
І ми говорити.
От така життєва драма,
Що старіше дюди -
Більш мають сварити.
Ну а поки і самі ми
Іще молодії,
Іще нерозумні.
Та, все ж станемо старими.
Нічого не вдієш.
І лячно, і сумно.
Мудрість прийде, та з літами
І з сивим волоссям.
То й станем бурчати.
Попрацює час над нами,
Прийде й наша осінь,
Постука до хати.
4.01.2012
___
Страждання графомана
(вірш-жарт)
Оце... якби ж навчитись не писати,
Забуть про вірші раз і назавжди.
А то ж, їй бо, не можна вийти з хати!
Не скажеш же натхненню: "Та зажди".
Та вже віршами шафа геть забита!
А муза, бач, не хоче відпускать.
От баба вже вона несамовита -
Ні відпочить... або хоч почекать...
Ото, і рима дістає усюди:
Чи в транспорті, чи... вийду в туалет...
Яж хочу жити, як нормальні люди...
Які не вірять в те, що я поет.
Отож воно, від того і страждаю:
Пишу, пишу - і все без визнання...
Хоч і писать уже я не бажаю.
Та... вірші вже неначе як рідня.
Ото б і стать для музи сиротою.
Бо руки вже, і очі вже болять.
Та хай би й шафа стала знов пустою!
...Повнішою або разів у п'ять...
29.12.2011
___
***
Біжиить мій час до обрію, неспинно;
Біжу і я за ним, за щастям навздогін;
Біжу, поки не чути поминальний дзвін;
Біжу, ще молодісь штовха у спину.
Іще немає зморшок на обличчі,
Іще нема в моїм волоссі сивини,
Іще не кличе душу старість з глибини,
Іще життя мені здоров'я зичить.
Все промине, тихенько, непомітно;
Все промине, так промину колись і я;
Все промине, піде у ріку небуття;
Все промине, зав'яне, мов ті квіти.
Лише душа залишиться навіки,
Лише гріхи вона з собою забере...
Лише, якщо їх покаяння не зітре...
Лише б я встиг, ще не закриті віки...
Біжу, та рідко згадую про Бога,
Та все продовжую, продовжую грішить;
Все промине, та прийде відповіді мить;
Лише б я Божу встиг знайти дорогу...
Комментариев нет:
Отправить комментарий